«Не спокушай Господа Бога Твого!» – до цього закликав віруючих архієпископ Луцький і Волинський Михаїл у недільній проповіді під час учорашньої Божественної Літургії в кафедральному соборі Святої Трійці.

Владика зазначив, що цього дня Свята Христова Церква виносить для поклоніння Животворчий Хрест Господній. Дивлячись на нього, ми розмірковуємо над тим духовним подвигом, який здійснив Ісус Христос, постячись у пустелі 40 днів. У цьому проявляється Його людськість, бо Він, уподібнюючись людині, наостанок зголоднів і був спокушений дияволом. Тут Він зіштовхується як із фізичною спокусою – голодом, так і з духовною – владою. Однак усі диявольські спокуси долає одна відповідь: «Не спокушай Господа – Бога твого» (Мф. 4:7). Тому ми, християни, – говорить архієрей, – повинні намагатись наслідувати Христа. Найперше повинні постити, не тільки фізично, але й стримуватись духовно. У каноні Андрія Критського так і сказано: «Постившись, браття, фізично, давайте будемо...

Запитання

Прочитав у журналі таке: «Ні Шекспір в англійців, ні Гюго у французів, Гете у німців, Пушкін у росіян ... не можуть і мріяти про такий безперечно винятковий культ, якого не зустрічали ніколи впродовж віків, як культ Шевченка в українців». На погляд багатьох, шанування великого Тараса має, на жаль, ознаки псевдохристиянського поклоніння. Один письменник повідав на Національному радіо, що в часи війни, коли на Наддніпрянщині не було ікон, він молився до портрета Шевченка. У деяких оселях зображення Тараса Григоровича поміщають поруч із образами Христа і Богородиці, а «Кобзар» ушановують мало не на рівні з Біблією. Відомий також вірш іншого літератора «Отче наш, Тарасе всемогущий...», стилізований під Господню молитву, що містить слова: «...Я до тебе одного молюсь».

Як же православні українські патріоти мають ставитися до культу Шевченка?..